У другу неділю вересня ми традиційно вшановуємо Міжнародний день пам’яті жертв фашизму. Сьогодні, враховуючи теперішню воєнно-політичну ситуацію, відзначення цієї дати є особливо актуальним, адже ідеали миру і боротьби за мир – це вимога часу. 

У 2014 році у Києві на офіційних заходах з нагоди річниці Перемоги над нацистською Німеччиною вперше було вжито європейську символіку пам’яті полеглих у війні - Червоний мак.

 Ідея та графічне втілення стало результатом співпраці Українського інституту національної пам’яті та Національної телекомпанії України.

 Графічне втілення-алюзія (з одного боку - червоного маку, з іншого кривавого сліду від кулі) передає глибину смислу війни, розповідає про страждання, про смерть, про героїзм, про мільйони загиблих.

 Червоний мак — водночас є символом європейським та українським. Історично червоний мак є символом пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи із 1914 року.

 В українській традиції, зокрема у народних піснях та переказах, маки є символом пам'яті за полеглими у бою і зацвітають там, де пролилася козацька кров.

 Видається доцільним популяризувати цю символіку та використовувати у подальшому під час вшанування пам’яті жертв фашизму.

Втрати України від фашизму

 Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих від фашизму в роки Другої світової війни — як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати населення - вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти — складають понад 8 мільйонів осіб.

 Внесок України у боротьбу проти фашизму

 Війна прийшла на українські землі 1 вересня 1939 року — разом із першими німецькими бомбами, що впали на Львів та інші міста, а залишила їх 28 жовтня 1944 року.

 Українці ж як народ зустріли війну одними з перших - 1 вересня 1939 року, - а завершили одними з останніх — 2 вересня 1945 року. Капітуляцію останньої воюючої країни - Японії - від імені Радянського Союзу приймав український генерал Кузьма Дерев’янко.

 Український напрям був головним на «Східному фронті», а відтак - у всій війні: саме тут діяло в різний час від 50 до 75% всіх дивізій вермахту і половина всіх радянських сил (4 фронти та 54 армії).

 Незважаючи на те, що Україна належала до східноєвропейського театру війни, українці воювали по всьому світу. Український слід залишився на полях головних битв на інших фронтах Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Українці були мобілізовані або долучилися добровільно до більшості головних світових армій, що протистояли фашизму.

 Не менш як 100 тисяч українців в складі Війська Польського стали на боротьбу із нацизмом у вересні 1939 року і не менше 8 тисяч з них загинуло. Найбільше українських солдат (до 6 мільйонів) нараховувала Червона армія, близько 130 тисяч перебували в арміях Великої Британії, Франції, Канади та СІЛА.

 Українська повстанська армія від часу створення у 1942 році і до часу відступу нацистів з теренів України наприкінці 1944 року, брала активну участь у боротьбі проти німецької окупаційної системи, завдавши їй значних втрат.

 Отже у  роки Другої світової війни з гітлерівською Німеччиною та її союзниками воювали близько 7 мільйонів українців, їх внесок у перемогу над фашизмом був одним із визначальних.

Актуалізація загрози фашизму у XXI столітті

 Ключовими ознаками фашизму є: культ особистості, зневага до ліберальних цінностей, систематичне нехтування правами людини, однопартійна система, мілітаризм, культ війни та сили, тотальний контроль спецслужб, антисемітизм та ксенофобія, державна пропаганда в ЗМІ, зовнішня агресія. Ці ознаки об’єднують і Третій Рейх у минулому, і пануючий тепер у Росії режим.

 Одним із виявів зазначених ознак у випадку з путінською Росією є її агресія проти України. Українці протистоять цій агресії, але, як і у випадку з фашизмом у середині XX століття, протистояти потрібно, об’єднавши сили всього демократичного світу. Єдність перед обличчям ворога має стати усвідомленою необхідністю і є запорукою перемоги.